…Міське життя дивувало десятирічного Васю розмаїттям, а інколи, навіть, страхало. Автомобілями, що без угаву мчать по широкій асфальтовій дорозі (не додивишся -  і вмить опинишся під колесами), гарно зодягненими людьми, які чомусь не вітаються одне до одного (у них у селі - навпаки, без “здрасьтє” по вулиці не пройдеш), гомінкими перехрестями, безмовними пам’ятниками у самісінькому центрі Прилук. Хлопчик зирив на своїх міських ровесників, мимоволі їм заздрив: особливо тоді, коли бачив у руках когось із дітей мобільний телефон (це ж скільки він коштує?). 

...З подібними “форс-мажорними” ситуаціями представники відділу у справах дітей міської ради стикаються щодня. Тож клопотів їм вистачає. Як не прикро, у Прилуках, як і скрізь по  Україні,  ще існують і неблагополучні сім’ї, і маленькі сироти, і діти, позбавлені батьківської опіки.

- Роботи маємо багато. І завжди приємно, як отримуємо від неї результати. А це значить, що хтось із таких дітей стає хоч на крихітку щасливішим. Протягом травня плануємо провести чимало заходів. Це і традиційні рейди “Діти вулиці”, “Вокзал”. Продовжимо виявляти нові неблагополучні сім’ї і втручатися у їх життя. До речі, розшукати такі родини у Прилуках не так і складно, варто лише пройтися вулицями, поспілкуватися із городянами або оцінити зовнішній вигляд приватних обійсть. Пос-тійно тримаємо на контролі торгові точки, стежимо, аби в них не продавали неповнолітнім тютюнові вироби та алкогольні напої. Думаємо влаштувати конкурс дитячої творчості для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. І, звичайно ж, проводитимемо роботу по призначенню опіки, піклування та  усиновлення маленьких прилучан, які лишились без опіки своїх тата й мами. Протягом травня у рамах Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання організуємо акцію “Не будьмо байдужими!”.

Ольга ІВАНЧЕНКО.     

Про трагедію стало відомо 8 травня, коли сусіди, стривожені тривалою відсутністю сестер-близнючок з Прилук, зазирнули до їхнього помешкання. І побачили... два трупи. На місце страшної пригоди одразу ж прибула слідчо-оперативна група та судово-медичний експерт. За їх словами, смерть обох жінок настала внаслідок тяжких тілесних ушкоджень. Відомо, що обидві сестри – Ольга і Зоя – любили випити. Через свою пристрасть до спиртного вони поступово скочувалися на самісіньке со-ціальне дно, тому кілька років поспіль сиділи без роботи, маючи педагогічну освіту. Усі, хто знав цих жінок, стверджують: вони були добропорядними вихідками з інтелігентної родини, але поступово перетворились на п’яничок.

Цьогорічні святкові пасхально-травневі дні запам’ятаються голові Прилуцької райдержадміністрації Олегу Нестеренку надовго. У Густинському Свято-Троїцькому монастирі єпископ Ніжинський і Батуринський Іриней урочисто вручив йому священну нагороду – орден рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня. Для Олега Владиславовича, за його зізнанням, це, по-перше, несподівано висока відзнака, по-друге – перша церковна. Грамоту з цієї нагоди підписав блаженнійший митрополит Київський і всієї України Володимир. Владика Іриней в числі інших нагороджених подякував Олегу Нестеренку за сприяння в розбудові і розвитку православної церкви на території району, зокрема в Густині, Полонках.

Нещодавно територію, прилеглу до пам’ятника Шевченку-художнику, не тільки оздобили декоративним парканом, а й озеленили декоративними саджанцями, привезеними аж  із... Голландії.

- П’ять молодих деревцят китайського ялівцю і вісім – трікси шаровидної замовили у Голландії, заплативши за них кругленьку суму. Яку саме – говорити не буду, - проінформував головний інженер однієї із філій Першої Міжнародної Будівельної Компанії Володимир Мусієнко, який влітку збирається доглядати за зеленими “іноземцями”.

Під такою назвою нещодавно районний центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді під головуванням Наталії Романенко  провів щорічну благодійну акцію для дітей з багатодітних сімей району. У її рамках цьогоріч діти мали змогу побувати у Густинському Свято-Троїцькому монастирі, взяти участь у богослужінні та ознайомитися з історією створення та відродження святині.

Увінчалася акція подарунками. На згадку про поїздку діти отримали солодощі.

Що далі той переможний травень сорок п’ятого, тим виразнішим видається подвиг людей, які у найкривавішій за всю історію людства бійні завоювали мир, тим щемливішим стає жаль за поколіннями, які перенесли непосильний тягар минулої війни.

Тому з року в рік усе тепліше й урочистіше проводиться вшанування героїв Перемоги.

...Стрункі шеренги прізвищ на гранітному тлі, за якими – історія, побудована на героїзмі і самовідданості. Історія тих, хто ще й досі поруч із нами і на кого маємо рівнятися, тих, хто творив перемогу, але не дочекався її торжества, або ж встигнув насолодитись лиш дещицею мирного неба. Серед прізвищ, викарбуваних на меморіальній дошці, знаходимо і до болю знайомі та дорогі кожному із працівників “Прилуччини”. У  “Правді Прилуччини” працював фронтовий кореспондент Дмитро Антибиш. А його (і – наш!) колега Олександр Климіша тривалий час був очільником творчого “правдоприлучанського” колективу.